Сашко Лірник: Пропащий день, або ностальгія, блін, за СССР – 2

Рідко вдається поєднати в одному анекдоті всі сторони життя в СССР. А в цьому вдалося. З усіма аспектами і мораллю.

Одна родина все мріяла придбати пральну машину.
Але мрія була недосяжна.
Купити те чудо не можна було ніде. Черга розтяглася на роки.
Тоді чоловік вирішив проблему радикально і по совєцьки.
Він влаштувався на завод пральних машин, де щодня крав по одній деталі і приносив додому.
Нарешті настав день, коли остання деталь була вкрадена.
Чоловік розклав всі частини виробу на газетах “Правда” і сказав дружині що за ніч збере пральну машину.
Жінка вклалася спати.
На ранок прокидається – а на підлозі купа деталей, над якими в розпачі сидить її чоловік із червоними очимаі.
“Що, не виходить? Якоїсь частинки не вистачає?”, – питає дружина.
“Нічого не розумію, – відповідає чоловік, -Четвертий раз складаю, і все кулемет получається!”

І коли ватні пропагандисти починають мені розказувати про досягнення СССРа, про заводи і фабрики, про літаки і автомобілі, я згадую цей анекдот.

Але головне тут інше.

Не кулемет, який виробляють замість пральної машини, а те, що на роботу влаштовуються щоб щодня красти.

Красти вважалося нормальним.

Навіть вважалося героїзмом.

Крали всюди – в колгоспі і на заводі, на будові і транспорті.

Робота, на якій нічого вкрасти було не можна вважалася якоюсь “ущербною”.

Можливість вкрасти щось з роботи неофіційно вважалася своєрідним бонусом, і смакувалася в подробицях за пивом після зміни.

Відповідно вчителям і решті нещасних бюджетників висловлювали своє співчуття, бо вкрасти їм було нічого. Правда лікарі йшли за окремою статтею престижності. Про це напишемо пізніше.

Згадую, як довелося мені побувати в Тольятті на славетному “АвтоВазі”.

Наш екскурсовод з гордістю водив нас по цехах і показував конвеєр, на якому працювали чомусь самі в’єтнамці.

А потім, вийшовши з нами за прохідну,з такою ж гордістю показав, вкрадені з того ж конвеєра, три хомути, патрубок радіатора і шарову опору. Запам’яталася його фраза:

” Єслі с родного завода нічєго нє винєс – дєнь пропал!”

Розведене водою молоко і сметана,хліб замість м’яса в котлетах, вкрадені хомути і патрубки в нових автомобілях, недоливи і недоваги в магазинах. Це все реалії СССР.

І скажіть що я це вигадав.

Моя знайома продавчиня ділилася секретами “совєцкой торговлі” – виявляється, коли поставити в комірчину із мішками з цукром відро води на ніч, то до ранку відро буде пустим, а сирий цукор на десять кілограмів важчим. А невеличкий магніт від іграшкового електромотора підкладений під шальку вагів “наварював” кілька кілограмів ковбаси в день. Те ж саме робив великий шмат обгорткового паперу, який підкладали на шальку під ту ж ковбасу. Паперу в СССР було багато і він був дешевий. Як тут не порадіти?

А щоб потрапити торгувати “на бочку” з квасом, не кажучи про пиво, треба було дати завідуючому великого хабаря. І воно того вартувало.

Всі пам’ятають анекдоти про хазяйновитих армійських прапорщиків, які навіть тачки із сміттям крадуть.

Сміх сміхом, а мій знайомий, який працював на військовому авіазаводі, примудрився пофарбувати свого жигуля спеціальною стелс-фарбою для винищувачів, яка за легендою знижувала потужність відбивання пучка радіочастот. А потім хвалився, що може спокійно перевищувати швидкість і даїшники не можуть його засікти своїми радарами.

“Всьо вокруг совєцкоє, всьо вокруг мойо!” – лозунг тих часів.

Всі пам’ятають фото, на якому совєцкій солдат видирає у німецької жінки велосипед? Це було можна. Мародерство не може бути виправдано нічим. Але виправдовувалось.

Бо полковники, генерали і маршали не гидувалися відправляти додому вантажівки і навіть цілі ешелони намародереного (вкраденого) добра. Це не секрет.

А, якщо начальству це можна, то чому нам нізя?

Зверху до низу. Тільки масштаби різнилися.

Тому не дивуйтеся популярності тюремного злодійського шансону на теренах колишнього СССРа – держава злодіїв і крадіїв творить відповідний фолькльор і відповідну субкультуру.

Коли я вперше потрапив в Фінляндію, то найбільшим моїм здивуванням був магнітофон, велосипед і шкіряна куртка, які лежали просто на дорозі. Фіни мені пояснили, що поруч школа, і діти просто кинули це все і по дорозі додому заберуть.

Нам,совкам важко було зрозуміти як це можна залишити дорогу річ і її не вкрадуть.

А все просто – в Фінляндії не було СССР.

Те що заводи СССР виробляли гармати і кулемети замість пральних машин і кирзяки замість джинсів і тампаксів – то не така вже і біда. Якось давали собі раду, хоч і поганенько.

А от те, що СССР був “королівством кривих дзеркал”, в якому крадіжка вважалася чеснотою і доблестю, відригується нам до цих пір.

Воно, звичайно, крали не всі. І навіть переважна більшість не крала. Але життя призвичаювало до думки, що успішна людина обв*язково або начальство, або краде. Хоча це апріорі вважалося одним і тим же.

І все це відбувалося на тлі абсолютно лицемірної пропаганди про чесніть і непідкупність совєцького чєловєка.

Хоча цій пропаганді вірили лише малі діти і невиправні романтики з гітарами і борідками. І то до перших зустрічей із суворими реаліями.

Крадіжка була необхідною і достатньою умовою успіху і достатку.

Всі ці олігархи-скоробагатьки, всі ці ватники-мрійники про “халяву”, всі ці судді-прокурори-хабарники. всі вони “родом із СССР”. Фізично і ментально.

Палаци і золоті батони, яхти і “віджаті” узбережжя, “Бентлі” і “Ролекси” – все це ментальність дрібного злодія, для якого “єслі у родной страни нічєго нє украл – дєнь пропал!”

Сашко Лірник

Advertisements
Опубліковано у Актуальне, Кумедне | Теґи: , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s