Кілька цитат із книги Ґабріели Кубі “ҐЕНДЕРНА РЕВОЛЮЦІЯ: РЕЛЯТИВІЗМ В ДІЇ”

Абсолютизація того, що є не абсолютним, а відносним, називається тоталітаризмом. Він не робить людину вільною, а лишень обезчещує її та перетворює на раба. Світ врятують не ідеології, а навернення до Бога, котрий є нашим творцем, гарантом нашої свободи, гарантом того, що дійсно добре і правдиве. Справжня революція полягає виключно у радикальному наверненні до Бога, який є мірою справедливого та водночас вічною любов’ю. А що ще зможе нас врятувати, як не любов?

Сьогодні поширене розуміння свободи таке: «Я можу робити і дозволяти собі все, що хочу». Таке розуміння свободи, редуковане до егоїзму індивідуума та відокремлене від відповідальності й істини, перетворюється в протилежність до свободи і відчутно знижує рівень свободи суспільства. Людина, яка не вчиться керувати своїми природними інстинктами, особливо статевим потягом, стає рабом цих інстинктів і безсовісно порушує свободу інших, щоб задовольнити свої інстинктивні потреби. Ці потреби не мають меж, бо вони ніколи не ведуть до сповнення прагнення справжньої любові.

Якщо сексуальність відокремлюється від любові і перетворюється на задоволення хтивості, тоді одна людина використовує іншу та принижує її. Між серцями розвергається безодня й тілесне задоволення не може стати мостом, який їх об’єднає. Тому й виникає шукання, яке переходить у залежність, і переступає через нові й нові межі. Ніщо так не принижує людину, як використання її в ролі сексуального об’єкта. У ліжку її супроводжує огида, а могла б супроводжувати насолода. Результати наукових емпіричних досліджень причини, реальності та наслідків практичного гомосексуалізму просто жахають.

В реформах мова в першу чергу йде про перерозподіл грошей, від громадянина до держави, від працівника до роботодавця, так, начебто причиною усіх бід є нестача грошей та їх неправильний розподіл. Однак чи справді це так? Припустімо, що держава гарантуватиме кожному комфортний рівень доходу — чи подолає це кризу? Чи відпаде в такому випадку потреба в узгодженні того, що є добрим, і що варто прагнути добра? Чи стане непотрібним виховувати дітей для добра?

«Зміни в наших уявленнях про сексуальність є лише симптомом набагато вагоміших змін в духовній площині, які стосуються всіх аспектів нашого життя (…)

Неправда, що релятивізм гарантує свободу. Навпаки, він відбирає в людей критерії добра та зла. Таким чином люди стають матеріалом для тих сил, які прагнуть створити «новий прекрасний світ», в якому Бога скинули з престолу, а на його місце сідають люди, для яких вже ніщо не є святим. Демократія, яка руйнує свій моральний фундамент, рухається шляхом диктатури.

«Сексуальне визволення» веде до свободи, якій чужа відповідальність за молодь та майбутнє.

Вже давним-давно не дискримінована, а дискримінуюча меншина гомо-, бі- та транссексуалів намагається нав’язати свої цінності в процесі соціальної революції, яка не має аналогів у історії.

Мартін Даннекер, сам будучи протагоністом гомо-лоббі, якому федеральний уряд доручив сформувати «сексологічний висновок по гомосексуальності», пише: «Всі проведені в минулому намагання закріпити гомосексуальність на біологічному рівні можна вважати невдалими». Саме тому аргументом сьогодні є лише право на вільний вибір. Однак цей вибір насправді неповністю вільний, адже й гомосексуалісти діють в рамках розподілу ролей між двома статями і не можуть цього подо лати: один/одна бере на себе роль чоловіка, а інший/інша — роль жінки.

Лі Манді (Lee Mundy) пише: «Ґендерна перспектива як світогляд — місіонер для іновірців та переслідувач для невірних. Метою є просвітництво недосвідчених шляхом викриття пригноблення з боку панівних структур та гуртування цих людей на боротьбу проти панівного гетеро- патріархату. Атака онтологічно обґрунтована. Проголошена війна проти панування гетеро-сексуальних гнобителів (чоловічої статі). Мова йде про отримання контролю над суспільними інституціями. Мова йде про владу визначати, що є істиною. Ґендерна перспектива особливо успішна в академічному світі. Тому вона здобула владу називати гомофобом або ірраціональним кожного, хто йде проти її ідеології. Це табу — відсутність права на критику ґендерної перспективи в академічному світі — позначається як „прогресивна геґемонія“».

Ще один крок вперед і може бути так: на батьківських зборах батько заперечує проти виступу гомосексуальної пари в школі на уроці в третьому класі, яка агітує за гомосексуальний спосіб життя і роздає відповідний навчальний матеріал. (Таке буває в мюнхенських школах.) Його дитина, коли її запитують, відповідає: «Я не хочу гомосексуалістів. Мій тато каже, що це гріх». Батька звинувачують у гомофобії і засуджують на умовне покарання. Йому рекомендують поважати права людини і належним чином виховувати своїх дітей. За якийсь час дванадцятирічний син б’є чотирнадцятирічного гомосексуаліста кулаком в обличчя, бо той його обмацував і ображав. Батька знову викликають в суд. Він визнає, що виховує своїх дітей за християнськими цінностями. «Отже, Ви підбурюєте своїх дітей до гомофобії!» Тюремне ув’язнення. Дітей забирають в інтернат.

У давньоримському судочинстві ставили питання: кому це вигідно? З огляду на культурний злам, у якому ми живемо, запитаймо: кому це вигідно? Кому в-игідна ґендерна революція? Тим, кого вона заторкнула? Молоді? Суспільству? Чи веде вона до життєздатного майбутнього? Чи вигідна ґендерна революція тим, кого вона заторкнула?

Дорослі, у яких усталилася керована інстинктами сексуальність, не можуть бути добрими батьками й матерями, бо на такій дорозі вони не навчаються самовладання, перемоги над своїм егоїзмом, відречення та повної любові самопожертви.

Диктатурі потрібні розрізнені індивідууми. Того, хто не має міжособистісних пов’язань, легко зв’язати. Ми переживаємо тотальну атаку на все, що дає людині основу через міжособистісні пов’язання: на батьківщину, на сім’ю, на обов’язкові цінності, на Церкву, на Бога. Натомість людині пропонується задоволення її пожадань. Однак той, хто стає рабом своїх низьких інстинктів, не має нічого, що він міг би протиставити диктатурі і не стати її рабом.

Підґрунтям для такого розвитку став небачений досі матеріальний добробут, який породив гнилий плід — суспільство, що живе самими задоволеннями. Добробут наближається до кінця. Глобальні, національні та соціальні проблеми ведуть за собою матеріальну нужду і вона заторкне багатьох. Як поводитимуться люди, що не мають міжособистісних пов’язань, у демократичній державі, коли до моральної нужди додасться матеріальна? Хто тоді візьме кермо в свої руки?

30 липня 2005 року Іспанія, третя країна в Європі після Нідерландів та Бельгії, створила законодавчі умови для того, щоб гомосексуальні пари могли «одружуватися» та усиновляти дітей. Чи добре це для дітей?

Можливо, учасники гей-парадів, на яких попереду крокують представники найвищого уряду країни, дадуть на це питання ствердну відповідь: Ну ж бо, підштовхуйте дітей змалечку до задоволення статевих бажань, щоб ці діти ставали такими, як і ми, тоді ми в суспільстві в майбутньому не будемо почуватися відлюдьками, бо совість мовчатиме і не гризтиме. За це бореться мер Берліна — гомосексуаліст Клаус Воверайт. Коли відбувається якесь свято гомосексуалістів-мазохістів, він неодмінно вітає їх особисто. Невже люди повинні йти за ними у цю безодню збочення?

Невідомо, чи якась культура, яка була до нас, впала би так низько, що зрівняла б в правах гомосексуальні зв’язки з подружжям і дозволила би гомосексуалістам всиновлювати дітей. Невже ні в кого нема співчуття до цих дітей?

gabriela-kubi_gender

Advertisements
Опубліковано у Актуальне, Політика | Теґи: , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s