Знак питання
Жив собі на світі знак запитання. Був дуже привабливим і, як усі, властиво, знаки запитання, вельми інтелігентним.
Проте від певний час мандрував по країні сумний та пригнічений, сповнений гіркоти й розчарування.
Скидалося на те, що він став нікому не потрібний. Усі дедалі частіше зверталися до його запеклого ворога, знаку оклику. Тільки й робили, що викрикували: “Вперед! Зупинися! Рушай! Геть з дороги!”
Знак оклику є розпізнавальним знаком людей зухвалих і брутальних, а саме такі нині володіють світом.
На вулицях, де знак запитання ще донедавна почувався королем, вже ніхто нікого не питав: “Як живеш?” Це питання витіснено вигуком: “Обережно!” Ніхто не зупиняв свого автомобіля, щоб у віконце запитати: “Вибачте, я правильно їду до Бергамо?” Тепер усі користувалися супутниковою навігацією, що дає чіткі, недвозначні вказівки, наприклад: “На перехресті повернути праворуч!”
Змучений блуканнями, знак запитання прибився до однієї родини. Діти завжди любили знаки запитання!
Та в тій родині батько з сином-підлітком чи не цілими днями вели словесні двобої, постійно використовуючи знаки оклику.
– Ти ніколи мене не слухаєш!
– Твоя думка мене не цікавить. Я тут господар!
– Ну, годі з мене. Я йду назавжди!
Батько був геть знесилений, а син – розчарований і пригнічений, ще й агресивний. Обидва сильно страждали, бо ж немає нічого болючішого, ніж бути поруч фізично, а душею далеко-далеко.
Знак запитання став під люстрою і при першій зручній нагоді вступив у дію. Батько, нахмурений, зі стисненими кулаками, вже ладен був надавати стусанів норовистому синові, аж раптом з його вуст вихопилися слова:
-А що про все це думаєш ти?
Слова, що збентежили самого мовця. Син стояв приголомшений.
– Тобі справді цікаво знати, батьку?
Той підтвердив. І поволі розпочалася розмова.
Насамкінець вони промовили майже водночас:
– Ти все ще любиш мене?
Знак запитання, щасливий, затанцював із вихилясами й перевертами аж на самісінькій люстрі.
Бруно Ферреро, “Знак запитання”
Різне-всяке 